МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІКТА Кафедра ЗІ / Лабораторна робота № 3 ДОСЛІДЖЕННЯ ВХІДНИХ КІЛ РАДІОПРИЙМАЧІВ з курсу "Засоби прийому та обробки інформації в системах технічного захисту інформації"  Львів 2014 Мета роботи – вивчити схеми побудови вхідних кіл супергетеродинних приймачів, дослідити їх основні характеристики при роботі з ненастроєними антенами при різних видах зв’язку антени та вхідного кола за допомогою програмного середовища Micro-Cap. 1. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ 1.1 Супергетеродинний приймач Сучасні пристрої прийому та обробки сигналів складаються з власне радіоприймальних пристроїв (РПП) і пристроїв обробки сигналів. Під радіоприймальним пристроєм розуміють частину приймального комплексу, що містить тракти радіочастоти, проміжної частоти і демодулятор. Іншу частину (декодери, підсилювачі низької частоти та інше) відносять до пристроїв обробки. У загальному випадку РПП складається з приймальної антени, приймача і кінцевого пристрою. У антені під дією електромагнітного поля виникають електричні коливання, які подаються на вхід приймача. У приймачі відбувається виділення потрібного сигналу серед інших сигналів. Прийом умовно можна розбити на три етапи: підсилення корисного сигналу; обробка сигналу, що приймається, з метою зменшення впливу завад; детектування високочастотного сигналу для виділення низькочастотного повідомлення. Найпростішим приймачем аналогових сигналів є так званий детекторний приймач (рис. 1). Він складається з вхідного кола (ВК) – коливального контура, до якого підключені  антена  і заземлення, а також діодного детектора, що здійснює демодуляцію амплітудно-модульованого сигналу. Сигнал звукової частоти з виходу детектора, як правило, відтворюється високоомними навушниками. / Рис. 1. Детекторний приймач Навіть для прийому потужних радіостанцій детекторний приймач вимагає якомога довшої і високо підвішеної антени (бажано десятки метрів), а також правильного заземлення. Перевагою детекторного приймача є відсутність джерела живлення, невелика вартість виготовлення. Підключивши до виходу приймача будь-який зовнішній підсилювач низької частоти, можна отримати приймач прямого підсилення з набагато кращими параметрами. Завдяки своїй простоті детекторні приймачі широко застосовували до другої половини 1950-х років. Приймачі, які використовують лише пряме підсилення сигналів до демодулятора, називають приймачами з прямим підсиленням (рис.2). / Рис. 2. Приймач прямого підсилення Основний недолік приймачів прямого підсилення – низька селективність, тобто мале послаблення сигналів сусідніх станцій у порівнянні з сигналом основної станції. Це зумовлено технічними труднощами реалізації однакових резонансних контурів у вхідному колі та каскадах підсилювача радіочастоти. Супергетеродинний радіоприймач (супергетеродин) – один з типів радіоприймачів, заснований на принципі перетворення прийнятого сигналу в сигнал фіксованої проміжної частоти (ПЧ) з подальшим її підсиленням. / Рис. 3. Принципова схема супергетеродинного приймача Супергетеродинні приймачі характеризуються високими показниками якості, проте мають складнішу схему. Вхідне коло (ВК) і підсилювач радіо частоти (ПРЧ) здійснюють підсилення і попередню селекцію сигналів. Далі сигнал поступає на перетворювач частоти (ПерЧ). Частину приймача до ПерЧ називають преселектором. Перетворювач частоти складається зі змішувача (ЗМ) і гетеродина (Г). Гетеродин – малопотужний генератор, частота якого змінюється разом з настроюванням преселектора, змішувач – нелінійний шестиполюсник, який здійснює перенесення спектра частот з однієї області в іншу. У змішувачі відбувається перетворення вхідного модульованого сигналу з частотою
у модульоване коливання проміжної частоти
без зміни огинаючої. Проміжна частота є сталою і знаходиться поза діапазоном прийому:
або
. (1) Частота сигналу, що приймається, визначається частотою гетеродина. Найчастіше використовують верхню настройку гете...